Єдина Країна! Единая Страна!
Чутівський районний методичний кабінет П`ятниця, 26.05.2017, 23:50
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Категорії розділу
Вчителям [32]
Методичні рекомендації для вчителівв
Батькам [26]
Методичні рекомендації для батьків
Учням [9]
Методичні рекомендації для учнів

Пошук

Форма входу

Опитування
Хто Ви, наш відвідувач?
Всього відповідей: 159

Новини Педпреса

Головна » Файли » Методичні рекомендації » Батькам

Покарання
12.10.2012, 12:27
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Пам'ятайте:
·Покарання – моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
·Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
·Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
·Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.
·Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
·Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї – ваше засмучення.
·Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.
·Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах систем залякування дітей, безумовно, заслуговує
осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко приводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та ефектів.
Існує термін «шкільна фобія», тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розставатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то зазвичай вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді батьки самі побоюються школи і побіжно навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру й тим самим створюють у неї «навчальну фобію».
Як результат – у дітей виникає невпевненість у власних силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка чекати на допомогу в найпростішій ситуації.
Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну. Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.
Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних покарань.
Погрози – викликають страх, почуття підлеглості, образу ворожість: «Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо ти не можеш своєчасно виконувати домашні завдання, я серйозно подумаю над тим, чи не слід заборонити тобі гуляти на вулиці (або сидіти біля комп’ютера, або займатися в спортивній секції).
Накази – виявлення влади над іншою людиною, що руйнує атмосферу рівноправності (між тим у певних ситуаціях їх можна застосовувати, але досить обережно): «Тобі це говорить батько(мати), ти повинен його (її) слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими, негайно припини»; «Я тобі забороняю товаришувати з…».
Критика з переживанням негативізму без надії на виправлення (досить небезпечна для дитини, оскільки залишає дитину без батьківської любові та підтримки) «Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не слідкуєш за своїми речами, вони у тебе розкидані, де завгодно».
Образливі прізвиська, що принижують гідність людини незалежно від віку: «Так може поводити себе тільки упертий віслюк»; «Таке може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися» (зрозуміло, що всі ці репліки тільки закріплюють у свідомості дитини «модель приниження інших» і руйнують її самооцінку, знижуючи її захисні механізми ).
Допит – образливе з'ясування несуттєвих деталей, що фактично є проявом недовіри до дитини: «Ну то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки це коштувало?»; «Чого це ті так пізно?»; «Чим ти займаєшся?».
Безапеляційне ствердження мотивів поведінки: «Ти ніколи не мав бажання цим займатися»; «Ти не хочеш поводитися належним чином мені на зло»; «Ти скупий» тощо є руйнівними для її психічного здоров'я, оскільки не дають можливості розібратися в її діях, створюючи стіну вигаданих нереальних фактів.
Несвоєчасні поради в той момент, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали: «Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звертай на це увагу».
Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали про те, що обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатися підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився кількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що можна робити помилки, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.
Батьки мають використати такі слова, які сприяють розвитку «Я - концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають можливість створити у дитини почуття власної корисності та адекватності. Один шлях полягає в тому, аби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити дитину справлятись з різними завданнями. Цього можливо досягти з допомогою установки: «Ти можеш це зробити».
Отже, уникайте, остерігатися деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:
- я зайнята;
- подивися, що ти накоїв;
- не говори так швидко;
- це треба робити не так;
- неправильно;
- коли ж ти нарешті навчишся?!
- скільки разів я тобі казала;
- ні, я не можу.
Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати свою дитину, додаючи їй впевненості,
що ви до неї небайдужі.
Навіть якщо дитина і не дуже добре щось робить, батьки мають довести їй, що їхні почуття до неї не змінився. Корисними можуть бути такі висловлювання:
- Мені буде дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!
- Якщо все буде не так, як тобі хотілося, для тебе це буде гарним уроком.
- Усі ми люди, й всі припускаємось помилок. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж вчишся.
Для того щоб довести свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:
·забути про минулі поразки дитини;
·допомогти дитині набути впевненості в тому, що вона впорається з отриманим завданням;
·дозволити дитині розпочати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здатність успіху;
·пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до помилок.
Дуже важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це вимагатиме від батьків зміни ставлення до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і у батьків. Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:
1.Спиратися на сильні сторони дитини.
2.Уникати підкреслення невдач дитини.
3.Показувати, що задоволені дитиною.
4.Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
5.Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, такі з якими вона може впоратися.
6.Проводити більше часу з дитиною.
7.У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.
8.Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб виконати завдання.
9.Вміти взаємодіяти з дитиною.
10.Дозволяти дитині самій вирішувати проблеми ті, де це можливо.
11.Уникати дисциплінарних заохочувань і покарань.
12.Приймати індивідуальність дитини.
13.Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру в свою дитину.
14.Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, й слова, й слова, які руйнують її віру в себе. Наприклад, слова підтримки:
- Знаючи тебе, впевнений, що ти все зробиш добре.
- Ти робиш це дуже добре.
- У тебе є деякі думки щодо цього? Чи готовий ти почати?
- Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до цього.
Слова розчарування:
- Знаючи тебе і твої здібності, гадаю, ти можеш зробити це набагато краще.
- Ти можеш зробити це набагато краще.
- Ця ідея ніколи не буде реалізована.
- Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.
Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може бути і не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині нещирою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням.
Підтримка базується на тому, щоб допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою і нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу.
Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.
Підтримувати можна з допомогою:
·окремих слів («гарно», «охайно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);
·висловлювань («Я пишаюся тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Все гаразд», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений що ти в цьому брав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);
·дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м’яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);
·спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разам з нею);
·вираз обличчя (усмішка, підморгування, кивок, сміх).


Категорія: Батькам | Додав: Методист | Теги: виховна робота
Переглядів: 447 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сьогодні
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Прогноз погоди
Подвійний клік на інформері - детальний прогноз на кілька днів

Block title
Block content

Block title
Block content

Статистика сайту
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Чутівський райметодкабінет © 2017