ПРАМАТІР ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ - 21 Січня 2013 - Чутівський РМК
Єдина Країна! Единая Страна!
Чутівський районний методичний кабінет П`ятниця, 20.01.2017, 14:56
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Пошук

Форма входу

Опитування
Хто Ви, наш відвідувач?
Всього відповідей: 157

Новини Педпреса

Головна » 2013 » Січень » 21 » ПРАМАТІР ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
12:15
ПРАМАТІР ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ


Аделаїда Симонович відкрила перший у Російській імперії дитячий садок

Мабуть, все-таки «праматір» стосовно педагога, який помер у 1933 році, може здатися надто гучним визначенням…
Але, може, оскільки прожила Аделаїда Семенівна Симонович майже 90 років, то нехай буде – «бабусею»? Тим паче, що її ідеї дошкільного виховання і навчання майже ні в чому не розходяться із сучасними. Хіба що в якихось деталях, які, втім, ще невідомо – поліпшують систему дошкільного виховання, чи ні…
Як би там не було, але можна навести приклади «живого втілення» в життя виховних методик Аделаїди Симонович: вона мала шестеро дітей. Окрім того, виховувала двох племінників, хоча в 40 років стала вдовою, залишившись сама з величезною родиною на руках. Одна з доньок, Марія, до речі, потім народила лауреата Нобелівської премії, молекулярного біолога Андре Львова. А одним з її вихованців-племінників був ніхто інший, як знаменитий російський художник Валентин Сєров. Щоправда, свій дитячий садочок Аделаїда Симонович заснувала в Росії першою. То ж нехай і буде – «праматір».
ГЕРЦЕН СТАВ «БОЖЕСТВОМ» І НАТХНЕННИКОМ
А взагалі в Аделаїди Семенівни вся родина була неабиякою. З’явилася на світ у сім’ї хрещеного єврея Семена Бергмана – власника невеличкої лавки колоніальних товарів у Москві. Мати Августина взагалі народилася в Гамбурзі, молодша сестра Валентина стала першою жінкою-композитором у Російській імперії (!). Була в родині Симоновичів і печальна подія, до якої Аделаїда, втім, не дожила. І мабуть, слава Богу: син Микола став ученим-хіміком, працював у роки індустріалізації на Новолипецькому металургійному комбінаті. А 1936 року, в розпал боротьби з придуманими більшовиками «ворогами народу», його звинуватили в розкраданні майна заводу, відправили в заслання до Комсомольська-на Амурі, де він одразу захворів і помер… Майже всі діти Аделаїди професійно були пов’язані з мистецькою діяльністю. Одна з дочок, Ніна, в заміжжі Симонович-Єфімова, художниця, стала засновником і теоретиком першого в царській Росії лялькового «Театру Петрушки». А потім, після перевороту 1917 року, заснувала перший у країні московський «Театр ляльок Єфімових», котрий потім перетворився на дитячий ляльковий театр імені Н. І. Сац і діє й до сьогодні.
Розповідь про родину Аделаїди Симонович має допомогти нам зрозуміти витоки її професійної діяльності, вірності раз і назавжди обраному шляху, присвяченому турботі про освіту і виховання дітей дошкільного віку. Мабуть, саме доля її, Аделаїди, дітей і онуків може стати яскравим підтвердженням правильності педагогічних ідей, які вона пропагувала протягом усього свого довжелезного життя. А розпочалося все дуже непросто.
Справа в тому, що бажання юної Аделі стати вчителькою після п’ятикласної школи було майже нездійсненним: у царській Росії ще не було жіночих гімназій! Зайнялася самоосвітою і таки домоглася права бути вчителькою! Цього здалося замало. Була дуже «тоненька» можливість ходити на лекції до університету, прослухати їх, але – без права отримання диплома… На жаль, 1863 року Міністерство просвіти Росії видало наказ: «Особам жіночої статі не дозволяється відвідувати лекції в університеті…» І це – вже після скасування кріпацтва, яке, як сподівалися в суспільстві, вплине на подальший розвиток прав і свобод у Росії, зокрема, зрівняє у громадянських правах
жінок і чоловіків!
Не сталося – то юна Аделаїда разом із молодим чоловіком Яковом Симоновичем вирішила отримати відповідну освіту в Європі, наприклад, у Швейцарії. Чоловік Аделі, до речі, теж мав спеціальність, наближену до педагогічної, був лікарем-педіатром. Ця обставина, напевне, теж вплинула на розвиток її як педагога, оскільки вона протягом усього життя з чоловіком мала непохитну підтримку всіх своїх починань. Саме на Швейцарію припав той самий «вузол сингулярності», злам у свідомості Аделаїди, який і визначив її подальший шлях: подружжя познайомилося зі знаменитим російським демократом Олександром Герценом. Він став для них справжнім, непереборним авторитетом і натхненником. Навіть – «божеством» зі свободолюбними ідеями, ідеями служіння Вітчизні, нехай це і була імперія. Герцен переконав, що її покликанням є виховання для Вітчизни справжніх, вільних громадян майбутнього. І виховання це треба розпочинати змалку, з найменших років, поки дитяча свідомість ще здатна всотувати все найкраще, що може донести вихователь і учитель… А сама Адель побачила в Женеві, Відні, Берліні дива дивнії. Наприклад, побувала в дитячому садочку, який був створений племінницею знаменитого педагога Фрідріха Фребеля. Писала потім: «Юрби маленьких дітей, які гралися у просторих кімнатах та на свіжому повітрі, ласкаві дитячі садівниці, жвавість і радість, що панували тут, справили на нас чарівне враження».
ГОЛОВНИМИ БУЛИ – «САДІВНИЦІ»…
Аделаїда Симонович, пропагуючи необхідність відкриття таких закладів, як дитячий садок, писала про те, які вони поширені в Європі. У маленькій Женеві в дитячих садках виховувалося понад тисячу дітлахів, у Відні – 1 500, у Берліні – 4 000. На всю Росію таких дітей налічувалося 1 000. І всі вони припадали на приватні дитячі заклади, які працювали безсистемно, без будь-якого плану й ідеї: аби день минув, доки батьки зайняті. Аделаїда і Яків повернулися до Петербурга. І, натхненні напутніми порадами Герцена, втіленими в життя лекціями і ідеями Фребеля, з допомогою петербурзьких друзів відкрили в російській столиці перший дитячий садок. Мало того, того самого 1866 року вони заснували і випустили перший номер журналу «Детский сад», до якого почали збирати думки зацікавлених у цій справі людей, педагогів, письменників. Було їм, до речі, по 22 роки…
В такому віці сьогоднішні діти до тата з мамою бігають з проханням «поповнити рахунок» на «мобілу»… А ці юні люди вже замислили і почали втілювати в життя велику справу, до якої ще й не добиралася офіційна педагогічна наука: виховання дітей дошкільного віку! В Росії взагалі було всього 5 % грамотного люду. А вони – про дошкільну освіту, в журнальних статтях розповідають, якою має бути програма навчання в
3 – 5-річному віці… Тема дошкільного виховання в Росії взагалі не була затребувана, а що писала Адель Симонович? «Наша мета – виховати покоління самобутнє, чесне, енергійне, працелюбне, яке турбується як за себе, так і за добробут інших людей, покоління, яке не перебуває у суперечності саме із собою, тобто покоління щасливе і спрямоване на вдосконалення життя».
Чотири роки проіснував дитячий садок у Санкт-Петербурзі. І закрився. Так само, як і журнал, не витримавши фінансового тиску… Родина Симоновичів перебралася до Тифлісу, де також відкрила дитячий садок. Це була подія насправді небачена для Кавказького регіону. А садок проіснував цілих шість років, хоча працювати в ньому було набагато складніше, аніж у Санкт-Петербурзі, оскільки сюди домішувався ще й фактор міжнаціональних відносин, а він був дуже складним у Тифлісі. Однак і з цим справилися ентузіасти-новатори. Потім – знову Петербург, десятки пропагандистських статей про необхідність відкривати дитсадки по всій Росії. Протягом усіх цих років чоловік Аделаїди Яків займався науковою діяльністю, присвяченою педіатрії. І ці роботи теж актуальні й до наших днів.
У всіх дитячих садочках працювали найняті Симоновичами виховательки, яких називали тоді «садівницями», (а як же інакше, якщо – «дитячий садок»?) Назва не прижилася, але Аделаїда в ті роки написала чимало робіт, у яких пропонувала програми навчання, підготовки для таких садівниць. Тобто зробила перші кроки до народження цілої системи виховання фахівців з дошкільної освіти…
Можна багато чого доброго розповісти про цю хоробру жінку. І ще варто додати, що лише 1878 року в Петербурзі було відкрито знамениті Бестужевські жіночі курси, які значно полегшили становище активних, розумних, енергійних і патріотично налаштованих жінок у Російській імперії. Але Аделаїда Симонович вже була на своєму, власноруч знайденому і відвойованому шляху. І не зійшла з нього до самої смерті.
Перші в Росії дитячі ясла у Тверській губернії відкрила теж вона, Адель Симонович.
У 1907 році було зроблено доповнене перевидання її книжки «Детский сад». Книгу ілюстрували своїми малюнками її діти.
Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України» № 2

Переглядів: 244 | Додав: Методист | Теги: дошкільна освіта
Наші партнери
ПОІППО
ХРЦОЯО
Чутово Відділ освіти
Чутівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Форум директорів шкіл України
Новокочубеївська ЗОШ I-III ступенів
Артемівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Сторожівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Чапаєвська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Сьогодні
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Прогноз погоди
Подвійний клік на інформері - детальний прогноз на кілька днів

Block title
Block content

Block title
Block content

Статистика сайту
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Чутівський райметодкабінет © 2017